Одним з актуальних напрямків сучасної фізики є вивчення властивостей матеріалів, сформованих із нанорозмірних частинок, а також розробка принципів створення на їх основі наноструктурованих середовищ. Серед наноструктурованих матеріалів особливо цікаві нанокомпозити, які утворюються шляхом впровадження в порувату матрицю наночастинок іншого матеріалу. Нині розроблено технології, що дозволяють отримувати наноструктуровані сполуки усередині різних матриць, які відрізняються розмірами і топологією пор. Основний чинник, що визначає можливість створення таких наноструктурованих матеріалів – це узгодженість розмірів нанооб’єктів, що вводяться в матрицю, з розмірами окремих структурованих елементів наноструктурованої матриці, внаслідок обмеженої геометрії простору в матриці (пори), в який безпосередньо вводяться такі нанооб’єкти.
Простота методики отримання наноструктурованих матриць і можливість, змінюючи режим формування, управляти властивостями даних матриць роблять такі підкладки вельми зручними об’єктами для вивчення фізичних явищ у наноструктурованих середовищах. Одним із способів формування поруватих шарів із заданими характеристиками є осадження матеріалу у вакуумі на підкладку, розташовану під певним кутом до потоку випаровуваної речовини. Зокрема, за допомогою такого косого осадження монооксиду кремнію (SiO) можна сформувати поруваті шари SiOx заданої товщини і ступеня поруватості.